«Той, що ніколи не здається»: історія учасника Prep School Ярослава Павлишина

У цьому циклі матеріалів ми розповідаємо історії людей, які долучаються до проєктів Фонду Марти Костюк. Цього разу знайомимо вас із Ярославом Павлишиним — учасником Prep School, програми, яка допомагає молодим тенісистам підготуватися до вступу та поєднання навчання зі спортом за кордоном.

У теніс Ярослав прийшов у чотири роки завдяки татові. Недалеко від дому в Золочеві був парк здоров’я з асфальтовим тенісним кортом, куди він постійно ходив грати.

У нашій родині в теніс грав тато, він мене і привів у спорт. Недалеко від нашого дому є парк здоров’я, і там облаштований тенісний корт, але на асфальті. Я весь час туди ходив, мені дуже подобалось. Там працював один тренер, ще старої школи, тато мене до нього і записав.

Відтоді ракетку Ярослав не залишав. Спочатку тренувався лише на асфальті, а два роки тому в місті нарешті побудували ґрунтові корти. Коли йому було десять, його перший тренер загинув. «На щастя, з’явилися нові тренери, які взялися за цю справу, — каже він. — Зараз я вже й сам працюю тренером півтора року, допомагаю головному тренеру з маленькими дітьми п’яти-семи років».

Перший тренерський досвід виявився складнішим, ніж Ярослав очікував. Найважче спочатку було навіть не пояснювати вправи, а впевнено спілкуватися з дітьми.

На початку було непросто, особливо з комунікацією, бо я боявся щось дітям говорити, підказувати. А зараз, за півтора року, з’явився досвід, і це допомогло мені як у житті, так і в спілкуванні загалом.

Ярослав продовжує грати й на турнірах ФТУ, хоча потрапити на змагання вдається не завжди. На чемпіонат України в Києві він мав їхати, але за день до виїзду плани змінилися через загрозу масового обстрілу. «Мав їхати до Києва на чемпіонат України. Дуже хотів виступити, але буквально за день до виїзду батьки сказали, що я нікуди не їду, бо попередили про загрозу масового обстрілу. Мені просто не дозволили їхати».

Від далекої мрії до Prep School

Про Prep School Ярослав дізнався взимку просто на тренуванні. Можливість знайшов його тренер, який переглядав різні спортивні та освітні програми. «Мій тренер переглядав різні спортивні та освітні можливості й побачив, що відкрили набір. Скинув мені й запропонував почитати, подивитися. Я зацікавився, побачив перспективи навчання за кордоном та поєднання занять із тенісом».

До цього про навчання в Америці Ярослав знав небагато. Читав, що чимало професійних тенісистів починають свій шлях з американських коледжів, але не розумів, як туди потрапити.

Знайомих не було, а знання мав дуже поверхневі. Просто читав, що чимало професійних тенісистів починають свій шлях саме з американських коледжів. Це була така далека мрія, але я навіть не уявляв, як туди потрапити, тому серйозно про це й не замислювався.

Поєднувати школу зі спортом йому поки вдається без значних труднощів: на домашні завдання вистачає близько години на день, а решту часу можна присвячувати тренуванням. «На домашні завдання вистачає години на день. Оскільки я поки що відмінник, усе дається спокійно, і в мене залишається дуже багато часу на спорт».

Підготовка до SAT і Duolingo English Test принесла більше нового. Англійську Ярослав додатково вивчав із п’ятого класу, тому спокійно розумів викладачів, але несподіваною складністю стала математична термінологія.

З математики SAT траплялося багато термінів англійською, яких я раніше не знав. Але мені все детально пояснили й підказали. Для Duolingo розповіли правильні стратегії: як розмовляти, як шукати правильні відповіді. Без підготовки в Prep School я б склав ці іспити набагато гірше.

Сама математика виявилася знайомою — потрібно було передусім навчитися розуміти умови англійською. «Наприклад, «прямокутний трикутник» чи «перпендикулярні лінії» треба було просто вивчити, бо я не знав, як вони перекладаються англійською. А якщо ти знаєш переклад завдання, то воно просте, рівень сьомого-дев’ятого класу».

Коли інтерв’ю хвилює більше за турнір

Відбір складався з есе, тестів та інтерв’ю. Ярослав дійшов до фінального етапу — двох розмов: з Анастасією Луценко та випускницею UGS. Перед першою хвилювався, але атмосфера інтерв’ю швидко допомогла розслабитися.

Перед інтерв’ю, чесно, дуже хвилювався — це ж фінальний етап, я багато думав про це. Але коли зайшов на розмову з Анастасією, вона дуже тепло привітала мене, і перші п’ятнадцять хвилин ми спілкувалися українською. Усе було спокійно, без жодної напруги. Я розслабився, вільно відповідав на запитання про свої цілі та про те, чому обрав Prep School.

Друге інтерв’ю проходило вже повністю англійською. «Це було трохи складніше, але я все одно зміг вільно з нею розмовляти. Загалом усе пройшло в дуже спокійній атмосфері, хоча я думав, що буде набагато страшніше». Цікаво, що новий академічний досвід виявився для Ярослава психологічно складнішим за тенісні турніри: «На корті я буваю регулярно, я звик до цього середовища. А от писати аплікаційні есе чи проходити інтерв’ю іноземною мовою, такого досвіду в моєму житті ще не було. Коли досвід новий, це незвично і завжди є певний страх».

Перед матчами хвилювання теж залишається, але з ним Ярослав уже навчився працювати. «Хвилювання є, але не таке, щоб мене аж трясе. Я вже далеко не перший турнір граю і знаю, як контролювати свої емоції за допомогою дихальних методик. На корт я виходжу доволі спокійно, мандражу немає. Хіба що на якихось вирішальних стадіях турнірів трохи додається емоцій».

Серед лекцій Prep School найбільше йому запам’яталася зустріч із Мартою Костюк. Особливо — одна думка про те, як відокремлювати теніс від життя за межами корту.

Вона вразила тим, що кожні п’ятнадцять хвилин занотовувала собі якісь ключові тези й починала їх перечитувати. І вона сказала одну фразу, яка мені дуже запам’яталася: що не треба поєднувати тенісне життя зі своїм звичайним. Тобто не накручувати себе після матчів: ти прийшов після гри, і ти вже інша людина.

Раніше провести цю межу було складніше: «Здавалося, що без тенісу я ніхто і нічого не можу, а зараз я чітко розумію, що це два різні світи».

«Той, що ніколи не здається»

Якби про його шлях зняли фільм, Ярослав назвав би його «Той, що ніколи не здається». Найважча сцена в ньому сталася б, коли йому було близько десяти років. Тоді він тренувався зі значно старшими хлопцями й зіткнувся з булінгом. «Найважча сцена сталася, коли мені було років десять, — розповідає він. — Я займався у групі зі значно старшими хлопцями, їм було по п’ятнадцять-шістнадцять років. І вони мене відверто булили: навмисно з усієї сили били м’ячем у мене, коли я стояв біля сітки. Після цього в мене на два-три роки з’явився страх сітки, бо вони сильно пробивали. Так само обзивали. Тренер того часто не чув, а коли я йому розповідав, він інколи робив їм зауваження».

Серед тих хлопців був і його рідний брат, старший на шість років. У якийсь момент ситуація стала настільки важкою, що Ярослав вирішив залишити теніс.

І от якось я приходжу після тренування і кажу татові, що через цю ситуацію більше не хочу ходити на теніс. Батько мене підбадьорив, сказав, що поговорить із хлопцями. Тато з ними поговорив, і все стало добре. Якби він тоді не втрутився, я б покинув теніс на сто відсотків, бо не міг цього терпіти.

Друга сцена цього уявного фільму була б зовсім іншою — Кубок Золочева. У дев’ять років Ярослав грав у категорії до шістнадцяти й у фіналі зустрівся зі старшим братом.

Це змагання за Кубок Золочева, які проводилися за нашого старого тренера. Там виносили такий великий кубок, його не вручали назовсім, а просто давали по колу поносити. Це був найголовніший трофей року. Я грав у категорії до шістнадцяти років, хоча мені було всього дев’ять, і у фіналі зустрівся зі своїм братом. Я виграв у нього в тому фіналі! Був неймовірно щасливий, тоді ледь не плакав від радості. Обіграти свого старшого брата у дев’ять років — це було дуже круто.

Сьогодні брати тренуються в одній групі й мають дружні стосунки. «Займаємося в одній групі, жартуємо. Про ту ситуацію я з ним не згадую. Він, напевно, про це давно забув, але я досі пам’ятаю. У нас нормальні, дружні стосунки». Про участь у Prep School Ярослав братові поки не розповідав: «Ми з ним про це не спілкуємося: коли їдемо на тренування, ми просто приїхали, потренувалися й поїхали назад. Можливо, колись розповім йому, якщо буде відповідний настрій, поцікавлюся його думкою з цього приводу, бо він усе ж таки старший, може підказати якісь поради».

Підтримка на кожному етапі

Коли Ярослав говорить про Prep School, він часто повертається до підтримки, яку отримував протягом програми. Зокрема, згадує Зою, яка допомагала з матеріалами й залишалася на зв’язку під час відбору. «Зоя весь час була на зв’язку. Якщо я, наприклад, писав їй, що не можу бути присутнім на лекції через турнір, вона відповідала, що скине запис, і завжди надсилала матеріали, ніколи не доводилося нагадувати. Потім, на кожному кроці вона мені писала, цікавилася, які труднощі виникали, які були завдання, їй справді було це цікаво».

Перед фінальним інтерв’ю вони провели окрему зустріч. «Вона організувала для мене окрему зустріч, пояснила весь формат: як усе буде, як краще зробити, що варто спершу привітатися, а після інтерв’ю краще написати лист-подяку, бо це демонструє твою етику». Цього разу вступити не вдалося, але після отримання результату підтримка продовжилася: «Коли я написав, що мене не взяли, вона все одно підтримала мене, сказала, що я великий молодець, раз дійшов аж до інтерв’ю з першого разу».

Трьома словами Prep School Ярослав описує як «підтримка, навчання, спілкування». Окремо згадує заняття із самопрезентації та просту техніку, яку забрав із собою: «Мені дуже сподобалися поради спікера про те, що перед відповіддю на запитання завжди варто взяти паузу, подумати і не говорити нічого зайвого. Ця методика — подумай, сформулюй, поясни — чудово працює».

Одним із найбільш несподіваних результатів стало покращення розмовної англійської. До програми Ярослав вважав speaking своєю слабкою стороною, а після підготовки отримав за нього найвищий результат серед усіх секцій Duolingo English Test.

Я не очікував, що мені так сильно допоможуть покращити мій speaking в англійській, тому що ми розмовляли дійсно багато. У мене якраз у цьому були певні прогалини. А в Prep School ми багато спілкувалися, і після цього за Duolingo English Test мій показник Speaking склав 110 балів — найвищий результат з усіх моїх секцій. Я завжди вважав розмовну мову своєю слабкою стороною.

Здивувала його й математика SAT, де значна частина матеріалу виявилася знайомою зі шкільної програми. А ще — можливість спілкуватися з людьми, про яких раніше він багато чув. «Хвилювався, коли сидів разом із Мартою Костюк чи Анастасією Лопатою, про яку теж багато чув раніше. Був неймовірно радий бачити їх і мати можливість поспілкуватися».

Шукати можливості далі

Зараз одна з головних складнощів у тенісному розвитку Ярослава — брак сильніших суперників для регулярної практики в Золочеві. «У Золочеві мені вже просто немає з ким грати, я всіх обігрую. А до Львова немає можливості постійно їздити, та й нікого зі Львова я не знаю, щоб домовитися про спаринг. Я просто застряг у Золочеві: тренуюся, усіх тут перемагаю, і все».

Тому навчання за кордоном залишається для нього пріоритетом — і не лише через теніс. Ярослав хоче покращити англійську та бачить у знанні мови більше можливостей для майбутнього. «За кордоном я підтягну мову, стану носієм. Одна з моїх мрій — знати англійську на рівні B2 або C1. Англійська відкриває будь-які двері, її розуміють майже всюди у світі, куди б ти не поїхав».

Одинадцятий клас Ярослав планує присвятити новим спробам вступу. «Якщо вже не вийде, то навчатимусь десь тут, в Україні. Але поки є час, шукатиму всі можливості, щоб виїхати за кордон».

Колись він близько двадцяти хвилин вагався, чи подавати заявку на Prep School. Тепер іншим молодим тенісистам, які думають про участь у програмі, радить спробувати.

Не бійтеся вступати. Тут чудові викладачі, які все гарно пояснюють. Ніхто нікого не сварить: якщо ти чогось не розумієш, тобі спокійно пояснять. Немає жодної критики. Не знаєш відповіді — запитають когось іншого, а тобі потім розтлумачать. Навіть якщо не вступиш до Америки, ти просто отримаєш гарний досвід і знання. Обов’язково подавайте заявки, не бійтеся і розширюйте свої горизонти.